З давніх часів жителі Живачева мали потяг до освіти, культури, релігії. Наперекір вказівці австро-угорських чиновників про необов'язковість освіти для галичан шкільна справа все ж розвивалася.

Як засвідчують архівні документи, в 1832 році в селі функціонувала парафіяльна школа. Відповідно до «Політичної установи» до школи зарахо­вували на основі метрик дітей обох статей віком від 6-ти до 12-ти років.

Зараховані на навчання діти вивчали буквар, малий катехізис, головні рахунки. Перелічені предмети становили обсяг парафіяльної школи, за яким виховували сільську молодь. Крім цього, діти могли вивчати польське письмо і читання. Навчанням було охоплено 12 дітей. Вона розміщувалась у сільській хаті.

Навчальний рік тривав 10 місяців 24 дні і поділявся на перше і друге півріччя по 5 місяців і 12 днів.

У різні часи на території села, крім українців, проживали поляки, євреї.

У 1887 році в Живачеві вже була державна школа, в якій навчалося 62 дітей шкільного віку. Дітей навчав учитель Дрогомирецький Микола.

Однокласна початкова школа існувала до 1914 року. В цьому ж році почала працювати двомовна школа з українською і «катедові кляси» з поль­ською мовами викладання.

З  1925р. розпочала функціонувати початково-кадетова школа з укра­їнською мовою викладання, а на початку 30-х років XX столітгя - утраквіс­тична, в якій викладали двома мовами - українською і польською. В ній на­вчалося 78 учнів. Навчання було двозмінне. Дітей у цей час навчали учитель Морський, а пізніше вчителька Канюх Аитиза, родом з Олешева, яка згодом виїхала до СЩА.

Слободян Марія Іванівна (їй недавно виповнилося 100 років) розпові­дає, що кожного дня перед уроками приходив священик Слсзюк Микола і діти говорили «Отче наш». Після цього розпочинались уроки. Навчання було платним. Гарним учнем був Юзишин Броніслав Думенікович. Пізніше він навчався в Городенці, мав нахил до малювання. За намалювання мани одер­жав 50 злотих премії.

Деякий час школа була в хаті Шевчука Петра, а ще пізніше – Мазура Павла.

З 1934 по 1941 pp. в приміщенні Щелецького дому працювала шести­класна школа. В ній навчалося біля 180 учнів. До школи приймали дітей, яким виповнилося 7 років. Викладали українською і польською мовами.

Учні 1-3 класів вивчали польську мову, а з 4-го розпочинали вивчення української мови і продовжували вивчати польську. Діти поляків і українців навчалися окремо.

Вчителями в ці роки працювали Хмельницький, Ян Артур Шрайбер і його дружина. Пізніше ця сім'я виїхала до Польщі.

У 1938 р. на посаду директора школи у Живачеві був призначений Боднарчук Дмитро Дмитрович. Разом з ним учителювала і його дружина. Під час німецької окупації Боднарчук перейшов працювати начальником поліції у м. Тернополі. Разом з відступаючими німецькими військами покинув тери­торію України і виїхав до США.

В приміщенні Щелецького дому містився зал, в якому збиралися сіль­ські активісти художньої самодіяльності, якими керував Шевчук Іван з дру­жиною, яка гарно співала. Родом вона була з Хотимира із Росалів, які па той час були відомими музикантами. Вони створили хоровий колектив та драма­тичний гурток.

Активними учасниками художньої самодіяльності були брати Дмитро та Михайло Мельничепки, Романюки Матчик та Євген, Шевчуки Ярослав та Володимир, Місюга Микола, їхні виступи (а спів був акапельний) із задово­ленням слухали мешканці Обертина, Гарасимова та інших навколишніх сіл. З приходом радянської влади в 1940 р. початкова школа була реоргані­зована в п'ятирічну.

На початку липня 1941-го року Живачів захопили німецькі війська. Під час окупації навчання в школі велося українською мовою. Вчилися діти в Стрілецькому домі, а один клас - у резиденції священика.

В липні 1944-го року до Живачева повернулася радянська влада. Продо­вжувала працювати місцева школа, яка розмістилася в будинку жінки, поль­ки за національністю, що на «тому куті» села. На цьому місці сьогодні роз­ташоване обійстя Шевчука Станіслава.

Крім місцевих учителів, Братика Івана Михайловича, Ткачук Олени Пе­трівни, працювали вчителі із східних областей України Мойсеенко Антоніна Никифорівна, Покотиленко Галина Олексіївна.

В цей період почався новий етап визвольних змагань. Його метою було створення незалежної Соборної Української держави. В рядах Української Повстанської Армії воювали і мешканці села. В нерівній боротьбі з москов­ськими окупантами загинули Василишин Іван Михайлович, 1918 р. н., Васи-лишип Петро Федорович, 1919 р. н., Казимирчук Іван Миколайович, 1914 р. н„ Лесюк Павло Петрович, 1922 р. н., Слезюк Михайло Іванович, 1922 р. н., Шевчук Павло Петрович, 1918 р. н.

Воїни УПА, вихідці із села, брали активну участь у боях не тільки на території свого району але і всього Прикарпаття. В бою, що відбувся біля сіл Середнього і Нижнього Березова Косівського району загинули колишні учні школи Нейлюк Петро Васильович і Шевчук Павло Петрович. У післявоєнні роки в зв'язку з реорганізацією п'ятирічної школи в семирічну школа розміс­тилася в господарстві колишнього директора Боднарчука та інших.

У радянські часи планомірно йшов процес денаціоналізації школи. Ра­дянська влада прагнула забезпечити собі на нашій землі вічне панування. Вона розуміла небезпеку для себе свідомих українців і боялася, щоб шкільна молодь не знала правдивої історії, не захоплювалася волелюбністю своїх предків.

Школа в ті часи неволі не могла виховувати в школярів почуття любові до Батьківщини. Замовчувалася правда про наше героїчне минуле і тих лю­дей, хто поклав житгя на священний вівтар незалежності.

Комуністична пропаганда отруювала свідомість молоді, все було пере­кручене, деформоване. Потоптано релігійні почуття, войовничий атеїзм про­ходив червоною ниткою через весь навчально-виховний процес і був зведе­ний до рангу держаної політики.

Національний патріотизм трактували як найбільший злочин.

Для здобутгя освіти для дорослих відкрито заочну школу-філію Івано-Франківської обласної заочної школи.

У 1959 році директором школи призначено Заліського Петра Лук'яновича, який за короткий час зумів згуртувати педагогічний колектив, налагодити трудову дисципліну серед учителів і учнів, залучити до цісї спра­ви батьків і громадськість, завдяки чому школа стала однією з кращих у то­дішньому Обертинському районі.

З 1965 по 1978 рік директором школи працював Половецький Василь Іванович - людина неспокійної вдачі, чесний, скромний. Його простота, по­вага до людей імпонували всім, хто з ним працював.

В 1973 році за бюджетні кошти з допомогою місцевого колгоспу зве­дено нове приміщення школи потужністю 320 учнівських місць, урочисте відкриття якої відбулося 1 вересня 1973 року.

На той час у школі працювало 16 педагогічних працівників. З вищою освітою - 10, середньою спеціальною - 6.

У школі працювало дві групи продовженого дня, в яких виховується 70 учнів 1-1II класів. Є шкільна їдальня на 86 посадкових місць. 54-ро дітей дошкільного віку виховуються у колгоспному постійно діючому дитячому садку.

Ось уже 30-й рік директором школи працює Стойко Михайло Іванович, нагороджений знаком «Відмінник освіти України», має педагогічне звання -старший вчитель, депутат районної ради ряду демократичних скликань.

У системі роботи директора чільне місце займають планування, орга­нізація та контроль за навчально-виховним процесом, які базуються на гли­бокому аналізі попередніх результатів, прогнозів щодо поліпшення якості роботи. Виділені державою кошти використано для поповнення навчально-матеріальиої бази. З усіх предметів обладнано навчальні кабінети, шкільну майстерню, придбано необхідні ТЗІ І, методичну і навчальну літературу, по­повнився книжковий фонд шкільної бібліотеки.

Коли заходити на другий поверх школи, одразу впадають у вічі портре-і и на стенді. Найбільший - Івана Вавшківа. Тут і коротка розповідь про його подвиг, яку надіслали з підрозділу, де служив відважний юнак: «...був механіком-водієм першої мотострілкової роти. При проведенні иіерації в районі К.Сахан-Малангай афганський підрозділ був оточений, афганське командування звернулося до наших воїнів по допомогу.

Ми вступили в бій, розуміючи, що самим афганцям не впоралися. В цьо-иу бою, проявивши мужність і відвагу, загинув Іван Вавшків. За виконання ін­тернаціонального обов'язку він нагороджений орденом Червоного Прапора.»

Наші науковці і журналісти

Випускник школи 1979 року - Роман Шевчук навчався в Рогатій іському зооветеринарному технікумі, в Кам'Янець-Подільськоиу сільськогосподар­ському інституті, на педагогічному факультеті при Національному аграрно­му університеті, в аспірантурі Національного інституту мікробіології і віру­сології ім. Д. К. Заболотного, захистив дисертацію і здобув учений ступінь кандидата біологічних наук. У даний час працює завідувачем відділу мікро­біології і імунології, заступником директора Закарпатської обласної лабора­торії ветеринарної медицини.

Журналіст Роман Полинський ще школярем був активним дописувачем районної газети «Дністровська Зірка». Закінчив факультет журналістики Львіського державного університету ім. Івана Франка. З 1991 року працює у Львівських газетах. А найбільше часу віддав молодіжній газеті «Молода Галичина», де і працює донині.

Значні зміни відбуваються в школі за часи незалежної держави. Вчи­телі, звільнившись від компартійного тиску, зашкарублих штампів, активно включилися в роботу з оновлення змісту навчання і виховання в національ­ній школі.

Учні отримали можливість вивчати правдиву історію України, праці М. Грушевського, Д. Яворницького, М. Аркаса, М. Костомарова, 1. Крнп'якевича, Д. Дорошенка, знайомитися з творами українських класиків і сучасних пись­менників.

В основу виховної роботи покладено народознавчий підхід. Стало тра­дицією проведення родинних сімейних свят, фольклорних вечорів. Досягне­но повного взаєморозуміння з батьківською громадкістто.

Учні включилися в пошукову роботу, спрямовану на відновлення у пам'яті людей імен національних героїв визвольного руху в Україні, вшану­вання колишніх репресованих, надання посильної допомоги одиноким, хво­рим і перестарілим людям.

30 жовтня 1995 року в школі створено дитячу організацію «Козачата».

Постійно вдосконалюється система навчально-виховпого процесу. Всі діти шкільного віку охоплені навчанням, своєчасно здобувають базову за­гальну середню освіту і продовжують навчатися в різних типах середніх навчально-виховних закладів, де здобувають повну загальну середню освіту і спеціальність.

У 1991-2004 pp. до школи прийшло вісім учителів, з них 7 з вищою осві­тою. Вихідців із села - 7, серед них Слободян Марія, Юзишин Ольга, Дяків Роман, Гуляк Руслана, Савчук Лілія, Шкатуляк Галина, Потельніцька Марія.

В обласному турі Всеукраїнського конкурсу «Вчитель року - 98» брала участь вчитель початкових класів Шевчук Світлана Петрівна.

В 1999 р. другому турі обласного конкурсу імені Григорія Ващенка в номінації «Виховник року» педагог-організатор школи Ільчишин Світлана Василівна зайняла перше місце.

Живачівська загальноосвітня школа І - II ступенів  289

Директори школи:

1937-1938 pp.   -Мельницький

193 8-1941 pp.  - Боднарчук Дмитро Дмитрович

1947-1948 pp.   - Свероткіна Валентина Михайлівна

1951 -1959 pp.  - Леончук Андрій Климович

1959-1965 pp.   - Заліський Петро Лук'янович

1965-1978 pp.   - Головецький Василь Іванович

1978- по даний час      - Стойко Михайло Іванович

Заступники директора школи:

1957-1960 pp.   - Коцюба Леонтина Людвиківна

1960-1965 pp.   - Озарук Дмитро Михайлович

1965-1984 pp.   - Савчук Володимир Михайлович

1984-1985 pp.   - Гошилик Богдан Адамович

1985-1987 pp.   - Савчук Володимир Михайлович

1987-1991 pp.   - Теліщук Микола Миколайович

1991 – по даний час    - Біла Марія Павлі вна

Укладач М.І.Стойко, директор школи